Інновації у сфері поводження з відходами в Білорусі:
барсетки та картини з банерів і поліетилену, килими та гобелени зі старого текстилю
«Усе почалося завдяки захопленню музикою й танцями»
«IRISKIN» — таку назву має бренд 25-річного білоруса, який вирішив збирати певні види відходів, аби створювати з них трендові речі. Проєкт назвали на честь персонажа серіалу «Усі ненавидять Кріса», який вигідно вмів перепродати речі зі свого фургона. Починалося діло з любові до музики.
Логотип бренду «IRISKIN»
Артур Дубовик. Фото з архіву героя
— Танцюю дуже давно, ще й викладав танці. Та й на ниву екології я прийшов через хіп-хоп-культуру. Можна навіть сказати, що все почалося завдяки захопленню музикою й танцями. Вони привели мене в культуру, де є стиль, вулична мода та дрес-код. І аби мати вигляд відповідно до мого відчуття й світогляду, я завжди одягався в секонд-хенді — несвідомо підтримував вторинне споживання. Далі я почав вивчати все дотичне до виробництва одягу: бренди, матеріали. Так напрацював базу та натренував око. Незабаром відчув, що можу творити щось своє. Захотів спробувати, почав зі звичного шопера. І понеслося. Усе на ентузіазмі, креативі, з любов’ю до одягу, природи та людей, — розповідає Артур Дубовик.
Колишні відходи перетворюються на витончені речі. Фото Артура Дубовика
В Артура вища економічна освіта, спеціальність — «промисловий маркетинг». Та виявилося, що рутинна офісна робота не для нього. І от уже 3 роки проєкт із переробки відходів — провідне заняття в житті.
Артур Дубовик за роботою. Фото з архіву героя
— Як я цього дійшов? Просто завжди цінував життєвий креатив, перейнявся ідеєю та став шукати схожі роботи. Завжди хотілося робити тривкі й унікальні речі. Починав із банерів, що їх віддала одна компанія. Пошив пробну сумку, показав партнерам, не розраховуючи на співпрацю. А їм результат сподобався. Так я збагнув, що можу працювати в В2В-галузі. І нині шопери зі старих банерів або пакетів із логотипами стали найчастішим замовленням. Намагаюся робити в житті те, що подобається, і це монетизувати: люблю танцювати — стаю викладачем, захоплююся екологічним дизайном — починаю створювати речі зі вторсировини, — ділиться своєю філософією Артур.
Сумки для роздільного збирання. Фото Артура Дубовика
Якщо попервах головним вихідним матеріалом був непотрібний банер, то зараз список вторсировини подовжився, власне, як і асортимент продукованих виробів. Молодик збирає пластикові пакети, упаковки з-під кави, обрізки батутної сітки, обрізки ПВХ-тканин (тент), що залишилися після виробництва, зламані кульки з сухого дитячого басейну, фурнітуру та старий одяг.
В арсеналі Артура мамина машинка для шиття, розпарювач, спеціальний термопрес для перетворення пластику на тканину та дрібніші інструменти. Усі вони допомагають утілювати ідеї, коли з відходів створюють модні речі: гаманці, картхолдери, обкладинки для записників і паспортів, барсетки, сумки для ноутбуків, чохли для сноубордів, рюкзаки, косметички, месенджери, навіть картини. Пластикові кульки перетворюються на сережки, браслети й кулони. Молодик реалізує не тільки свої ідеї, а й приймає індивідуальні замовлення.
Фото Артура Дубовика
Перші кроки Артура до створення особистого бренда були з турботою про природу, і дотепер упровадження екодружніх звичок триває. Так, геть незабаром хлопець презентує сумки для окремого збирання сміття, зшиті зі старих банерів.
— Це буде один із найкращих моїх виробів. Стараюся максимально використовувати зібраний матеріал. Зараз пробую створювати фурнітуру з вторинного пластику з допомогою друку на 3D-принтері. У планах займатися модою, одягом, текстилем, виготовленим із турботою про довкілля. Хочу довести всю лінійку продуктів до відмінного стану. Можливо, вийти на європейський ринок, де спробувати себе в ролі дизайнера одягу та зробити показ.
Сноубордистка, яка в’яже та шиє з ганчір’я
Мінчанка Єлизавета Девлін має схоже ремесло: вона дає текстильним відходам друге життя.
Єлизавета Девлін. Фото з архіву героїні
— Усе почалося як хобі, яке справляє мені величезне задоволення: зі старих непотрібних речей творити нові вироби. Зараз, одначе, улюблена справа переростає у щось більше — в проєкт із переробки відходів. Та аби він став масштабним, треба час, а його поки небагато. Основна робота — це тренерство. Учу людей кататися на сноуборді. Я ще до того розлучена мама, тому все й одразу охопити доволі складно.
Єлизавета назвала свій проєкт «eco.yeli». Йому вже 3 роки. Жінку завжди цікавили питання екології. Вона переглядала документальні фільми та намагалася вводити екодружні звички в своє повсякденне життя:
Фото Єлизавети Девлін
Кропотливий процес в'язання зі старого текстилю. Фото Єлизавети Девлін
— Якось я потрапила до тренера в Канаду. Поки там мешкала, зрозуміла, що до сортування та переробки відходів у країні підхід суворий. Ці знання придалися мені пізніше в Таїланді. Я жила в найманому будинку. Перед заселенням мене попросили викинути величезний пакет старого одягу. Усвідомила, що викидати не можу та не хочу. Заходилася шукати в Інтернеті ідеї, що можна з ним зробити. Натрапила на такий сайт, Pinterest, де знайшла пребагато ідей виготовлення в’язаних речей із ганчір’я. А ще пригадала, як наші бабусі в’язали одяг і килими зі старих речей. Мені й собі захотілося підтримати цю традицію. Зв’язала в Таїланді килим для будинку. Повернулася до Білорусі та зробила те саме, лишень тепер зі свого непотрібного одягу. І такий килим став мені, наче фотоальбом: ось цю майку виграла на змаганнях, цю носила, коли мені було 10 років… Це мені теж подобається в переробці: ти залишаєш річ на згадку, але вона не в шафі пилом укривається, а в новому вигляді приносить користь.
Після цього пані вирішила збільшити обсяг виробництва. Для цього створила в одній із соціальних мереж обліковий запис проєкту й стала ділитися готовими зразками. Єлизавета отримала багато відгуків, люди стали привозити старий одяг. Хто для майбутніх замовників, хто для свого задуму.
Ось такі чудові килимки виходять із вже непотрібних ганчірок. Фото Єлизавети Девлін
— Ще записала невеликі відео з простими майстер-класами, як зв’язати килим, кошик. Підказую, коли пишуть, що те чи те не виходить. Раджу, що можна зробити з наявного матеріалу. Радію з результатів, якими діляться підписники. Приємно, що я когось надихнула на такий корисний процес. У планах записати кілька повноцінних навчальних курсів англійською та російською мовами.
Сумочки та кошики. Фото Єлизавети Девлін
Нині Єлизавета в’яже та шиє речі на замовлення з відходів одягу. Та понад усе полюбляє творити від душі, коли є натхнення. Матеріал привозять люди, перелік актуального є в закладці «Прийом речей». Територіально пані перебуває в Мінську та каже, що вторсировину для праці люди передають службою «Яндекс-таксі», «Go» та на особистих авто, приносять на заняття зі сноубордингу.
— Навіть поштою надсилають. Це приємно та дуже надихає, що дедалі більше людей намагаються свідомо ставитися до споживання та переробки. Матеріалу зараз удосталь, а це сприяє розширенню списку готових виробів. Створюю з одягу чимало всякого. Починала з килимів. Тепер кошики, панамки, шапки, сумки, авоськи, прикраси, лежанки для тварин, міні-гобелени, навіть раз попросили зв’язати гніздо для голубів. От одяг із такої вторсировини робити складніше: прядиво важке.
Набрати оберти проєкту заважає ще й те, що матеріал необхідно нарізати. Єлизавета робить це вручну, чималим коштом часу та сил. Вона вважає, що для такої роботи треба окремо наймати людей або просити допомоги волонтерів.
І навіть іграшки! Фото Єлизавети Девлін
— У Білорусі є всякі апсайклінг-проєкти. І мені би дуже хотілося створити для них спільний простір. Сьогодні в основному кожен собі сам. Є всілякі колаборації, та бракує спільнотства. Хотілося би мати місце, де будуть складські приміщення, магазини, майстерні та класи для воркшопів. От такі плани на майбутнє — спробувати всіх об’єднати. Ще зараз отримую права. Мрію, що зможу сама приїжджати до людей по зібрані текстильні відходи.
Фото Єлизавети Девлін