Із-поміж усіх видів твердих побутових відходів (ТПВ) пластик є найпроблематичнішим. Він одна з головних загроз забруднення довкілля у Вірменії. За оцінками ОБСЄ за 2016 рік пластикові упаковка, пляшки та пакети стали основними забруднювачами води в країні. Вірменія щороку імпортує понад 622 тонни поліетиленових мішків, а генерує відповідного сміття несумірно більше — біля 5000 тонн!

Однак точних даних немає, оскільки за словами експерта з циркулярної економіки Якобінського екологічного центру АУА Арутюна Алпетяна, статистика по ТПВ у Вірменії не має обов’язкового характеру та збирається тільки в рамках певної програми, протягом певного року.

Проблема й у тому, що в країні немає чітко сформульованої політики в сфері поводження з відходами. Тему тільки в останні роки стали порушувати в суспільстві, та й то завдяки приватним молодіжним ініціативам, які закликають владу встановити сортувальні контейнери повсюдно у Вірменії чи бодай у столиці.

Немає у Вірменії й досліджень, наскільки територія забруднена «похідною» пластику — мікропластиком. Це найдрібніші частки полімерів розміром менше пів міліметра, які утворюються внаслідок потрапляння пластикових відходів у довкілля та нерозчинні у воді. Їх неможливо зібрати, утилізувати чи переробити. У мікропластику є два основні джерела: пластик, що потрапляє у водойми та піддається фоторозкладанню, і вода після прання одягу з поліестером, яка стікає в каналізацію, а далі в ріки, озеро Севан і ґрунтові води.

Мікропластик наявний практично всюди. Він накопичується в ґрунті, переміщується ріками, осідає у водоймах. І навіть «живе» в рослинах, тваринах і людях. Зафіксовано факти виявлення мікропластику у фекаліях немовлят, у крові та грудному молоці їх матерів, у плаценті, а в 2022 році — уперше глибоко в людських легенях.

Та й це ще не кінець. До пластмас можуть додавати близько 144 хімічних речовин або їх груп, небезпечних для здоров’я людини: від антимікробних агентів до барвників, антипіренів, розчинників, УФ-стабілізаторов і пластифікаторов. З їх допомогою пластику надають певні властивості. Так, багато в якій тарі для продуктів харчування, пляшечках для дитячих сумішей, пластикових пляшках для води, в засобах гігієни є промисловий хімікат — бісфенол А (BPA). І його вже знаходять у крові 9 з 10 американців, згідно з дослідженням. А в 99% тестованих вагітних виявили PFC — перфторовані хімічні речовини, які застосовують в антипригарному посуді, та PBDE — полібромовані дифеніли, застосовувані в антипіренах.

Виготовляючи упаковку для продуктів і широкий набір товарів — від мийних засобів до косметики й одягу — додають іще й PFAS — групу пер- і поліфторалкільних речовин. Вони мають термо-, водо-, морозостійкі та брудовідштовхувальні властивості, є надзвичайно токсичні та визнані «вічними хімічними забруднювачами довкілля». Із цієї причини їх заборонили в країнах ЄС і багатьох штатах Америки.

Дія хімічних речовин, які руйнують ендокринну систему (EDC), є універсальною проблемою. Тестування людських зразків показує, що майже в усіх є в організмі EDC, що має ряд негативних наслідків, від ризику безпліддя до серцевих нападів, проблем із дихальною системою та захворюваністю на рак молочної залози, передміхурової залози та яєчок.

Згідно з недавніми міжнародними дослідженнями мікропластик є в 9 з 10 засобів догляду. Звичайно в скрабі, зубній пасті чи гелі для душа він ховається за назвою «поліпропілен» або «поліметилен».

У Вірменії більша частина пластикових відходів опиняється на звалищі, бо переробка поки економічно невигідна. Із того, що частково підлягає рециклінґу, — скло, папір, картон, метали та кілька типів пластику. Труднощі з переробкою зумовлені слабкою організацією збору та сортування сміття. Сортувальні станції є тільки в Єревані, та й ті було введено в експлуатацію тільки в лютому 2021 року. Переробкою пластикових відходів у Вірменії займаються 7 із 41 зареєстрованих приватних організацій.

У 2020 році в країні прийняли закон, який забороняє з 1 січня 2022-го використовувати в торгових точках поліетиленові пакети завтовшки менше 50 мікрон. Пакети більшої товщини стали платними. Це змусило громадян (ясна річ, не всіх, бо загального інформування про доцільність цієї дії не було) іти в магазини зі своїми сумками чи замінювати їх паперовими пакетами. Того-таки року мерія Єревана збільшила штраф за смітіння в неналежному місці до 50 000 драмів (близько 130-150 доларів США).

За відсутності належного державного регулювання в сфері поводження з відходами позитивні зміни слід починати з особистої відповідальності, вважає молода активістка Маріам Егіазарян.

Надихнути своїм прикладом інших намагається й Мане Воскерчян. Вона — спеціалістка з розвитку міжнародного бізнесу, має свою справу в сфері виробництва органічних продуктів, живе з чоловіком і двома дітьми та пропагандує еко-дружній спосіб життя: їздить громадським транспортом, аби зменшити екологічний слід, купує одяг у секонд-хендах, компостує органічні відходи, скорочує використання пластику в побуті.