У гостях у Міхая Кассіана
Коли ми вперше побачили дідуся Міхая, він збирав денний «урожай» — картон, пляшки та палки. Ми не змогли пройти повз. Зупинилися та спитали, куди він це тягне. Виявилося, що щодня Міхай Федорович простує на заготівлю картону та поліетилену в місцеві магазини.
Ми стали розпитувати його про ставлення до сміття та дійшли до історії про батька, який пережив Першу світову війну, соціальні та політичні катаклізми в Молдові. Дідусь щедро ділився з нами своїми думками. Коли ми захопилися його товариськістю, лиш усміхнувся, мовляв, за своє життя прочитав дуже «бага-а-ато книжок».
Зачаровані його відкритістю та чесністю, ми тут-таки запропонували Міхаю Федоровичеві стати героєм нашого матеріалу.
Співбесідник запросив до себе додому з застереженням, що розмова та зйомка заберуть щонайбільше пів години… щоби не порушувати його «робочий» графік!
Ми стали розпитувати його про ставлення до сміття та дійшли до історії про батька, який пережив Першу світову війну, соціальні та політичні катаклізми в Молдові. Дідусь щедро ділився з нами своїми думками. Коли ми захопилися його товариськістю, лиш усміхнувся, мовляв, за своє життя прочитав дуже «бага-а-ато книжок».
Зачаровані його відкритістю та чесністю, ми тут-таки запропонували Міхаю Федоровичеві стати героєм нашого матеріалу.
Співбесідник запросив до себе додому з застереженням, що розмова та зйомка заберуть щонайбільше пів години… щоби не порушувати його «робочий» графік!
У гостях у дідуся Міхая
Інтерв’ю ми записували наступного дня. Міхай Касіан живе в маленькому будиночку на окраїні Кишинева. Його внутрішній дворик повний предметів на всі випадки життя.
Ми начепили на нашого героя мікрофон, що дуже його розвеселило.
— Як цікаво! — вигукнув Міхай Федорович і щиро засміявся. Ми теж зраділи, що додаємо в його життя щось незвичне.
Ми начепили на нашого героя мікрофон, що дуже його розвеселило.
— Як цікаво! — вигукнув Міхай Федорович і щиро засміявся. Ми теж зраділи, що додаємо в його життя щось незвичне.
Збір сміття — ЦЕ робота
Дідусь Міхай уже рік збирає картон, поліетилен і віднедавна скляні пивні пляшки. Він організував їх зберігання в своєму дворі: поліетилен перед будинком, а картон позаду.
Коли набирається достатня кількість (тонна чи більше) цього краму, наш герой телефонує сміттєзабірним компаніям, ті приїжджають і купують у нього відходи. Проте на заготівлю йде багато часу.
Наш герой вважає збір сміття своєю роботою. Він був змушений цим зайнятися, щоби подолати економічну кризу. Міхай Федорович старий, із дитинства має інвалідність і кожна копійка для нього важлива. Збирає відходи, здає їх заготівельникам і заробляє «кілька копійок». На питання, скільки саме платять, відмахується. Мовляв, дружина та син задоволені, що «не лінується, а зайнятий чимось корисним». А так він усе життя працював: за Радянського Союзу — у магазині продавцем, після здобуття Молдовою незалежності — охоронцем на будівництві.
Коли набирається достатня кількість (тонна чи більше) цього краму, наш герой телефонує сміттєзабірним компаніям, ті приїжджають і купують у нього відходи. Проте на заготівлю йде багато часу.
Наш герой вважає збір сміття своєю роботою. Він був змушений цим зайнятися, щоби подолати економічну кризу. Міхай Федорович старий, із дитинства має інвалідність і кожна копійка для нього важлива. Збирає відходи, здає їх заготівельникам і заробляє «кілька копійок». На питання, скільки саме платять, відмахується. Мовляв, дружина та син задоволені, що «не лінується, а зайнятий чимось корисним». А так він усе життя працював: за Радянського Союзу — у магазині продавцем, після здобуття Молдовою незалежності — охоронцем на будівництві.
галерея
Взаємовигідний симбіоз
У Молдові великі мережі супермаркетів мають обладнання для пресування картону та здають його на подальшу переробку заготівельникам. А малі магазинчики пораються самотужки, в основному утилізуючи картонну та пластикову упаковку в найближчих сміттєвих баках. Дідусь Міхай позбавляє їх цих клопотів, забираючи вторсировину. Виходить такий взаємовигідний соціальний симбіоз.
Дідусь гребує порпатися в сміттєвих контейнерах: брудно та пахне. І там, за його словами, сміття лежить, а він воліє мати справу з відходами, придатними до переробки. Для нього це має принципове значення.
У зборі вторсировини в Молдові не обходиться без конкуренції. Стосовно «зайд», які так само «полюють» на відходи з магазинів, Міхай Федорович не визначився. З одного боку, «хай беруть, що їм треба, цього краму на всіх стане», а з іншого — ревно захищає свої точки збору. Інакше тягати картон і поліетилен доведеться далеко від дому, а це йому вже тяжко.
Дідусь гребує порпатися в сміттєвих контейнерах: брудно та пахне. І там, за його словами, сміття лежить, а він воліє мати справу з відходами, придатними до переробки. Для нього це має принципове значення.
У зборі вторсировини в Молдові не обходиться без конкуренції. Стосовно «зайд», які так само «полюють» на відходи з магазинів, Міхай Федорович не визначився. З одного боку, «хай беруть, що їм треба, цього краму на всіх стане», а з іншого — ревно захищає свої точки збору. Інакше тягати картон і поліетилен доведеться далеко від дому, а це йому вже тяжко.
Склад у дворі
Дідусь гордо показав нам свій саморобний склад:
— Хлопці, які забирають картон на переробку, чудуються, як красиво його складено. Можна одразу відправити на завод, кажуть вони!
За словами Міхая Федоровича, до війни Росії з Україною весь зібраний картон забирали на переробку українські підприємства.
— Тепер його експортують кудись інде, — на хвилину дідок замислюється, можливо, розмірковуючи, як і ми, про війну в сусідній країні та наслідки для навколишнього світу.
— Добре, що бодай кудись його везуть! — пожвавлюється він за мить.
Наш герой провів екскурсію обійстям. Ми зазирнули на задній двір. Нас супроводжували три собаки, вони крутилися біля ніг і дружньо виляли хвостами. Пенсіонер був змушений прихистити псів пів року тому, після того як попередній господар, його сусід, переїхав і покинув їх. Прогодувати ще 3 роти проблематично, а на вулицю викинути совість не дозволяла. Так дідусь почав збирати додатково харчові відходи.
Домовився зі знайомими в сусідньому дитячому садочку, що забиратиме залишки з їдальні. І от недоїдки замість опинятися в сміттєвому баку, стають кормом для прийомних собак.
На картонному складі Міхая ми зауважили ящики з порожніми пивними пляшками. Виявилося, що в зборі склотари в дідуся «все враховано»: допомагають знайомі, які, натрапляючи в місті на пляшки, телефонують йому. Зібране скло старий відвозить на пивзавод, який запускає сировину в повторний обіг.
У дворі були ще й ящики зі скляними банками. У таких звичайно закручують варення на зиму. Міхаю Федоровичеві, видно, було ніяково за їх запилюжений, заляпаний вигляд.
— Помию та віднесу в пункт збору, коли здоров’я дозволить, — начебто виправдовувався він, масажуючи хворе коліно. Поруч із його домом і справді недавно відкрили пункт прийому склотари.
За словами Міхая Федоровича, до війни Росії з Україною весь зібраний картон забирали на переробку українські підприємства.
— Тепер його експортують кудись інде, — на хвилину дідок замислюється, можливо, розмірковуючи, як і ми, про війну в сусідній країні та наслідки для навколишнього світу.
— Добре, що бодай кудись його везуть! — пожвавлюється він за мить.
Наш герой провів екскурсію обійстям. Ми зазирнули на задній двір. Нас супроводжували три собаки, вони крутилися біля ніг і дружньо виляли хвостами. Пенсіонер був змушений прихистити псів пів року тому, після того як попередній господар, його сусід, переїхав і покинув їх. Прогодувати ще 3 роти проблематично, а на вулицю викинути совість не дозволяла. Так дідусь почав збирати додатково харчові відходи.
Домовився зі знайомими в сусідньому дитячому садочку, що забиратиме залишки з їдальні. І от недоїдки замість опинятися в сміттєвому баку, стають кормом для прийомних собак.
На картонному складі Міхая ми зауважили ящики з порожніми пивними пляшками. Виявилося, що в зборі склотари в дідуся «все враховано»: допомагають знайомі, які, натрапляючи в місті на пляшки, телефонують йому. Зібране скло старий відвозить на пивзавод, який запускає сировину в повторний обіг.
У дворі були ще й ящики зі скляними банками. У таких звичайно закручують варення на зиму. Міхаю Федоровичеві, видно, було ніяково за їх запилюжений, заляпаний вигляд.
— Помию та віднесу в пункт збору, коли здоров’я дозволить, — начебто виправдовувався він, масажуючи хворе коліно. Поруч із його домом і справді недавно відкрили пункт прийому склотари.
Переговорник стосовно вторсировини
Ми поцікавилися, звідки дідусь знає про всі місця заготівлі вторсировини. Адже, з нашого досвіду, багато літніх людей безпорадні, коли стикаються з необхідністю сортування й утилізації відходів.
— Як я можу не знати, це-бо не секрет! — лише посміявся він у відповідь.
Нас вразило, як багато переговорів цей літній чоловік провадить протягом дня: то телефонує компаніям з утилізації, то спілкується з працівниками магазинів, то домовляється з адміністрацією дитсадка, то дізнається про зміни правил у пунктах збору в регіоні... І все це без Інтернету й мобільного зв’язку!
— Зараз складний час, — зітхнув старий. І показав на масштабне будівництво, що розвернулося в кількох десятках метрів від паркану:
— Один тип будує багатоповерхівку та хоче, щоби я продав свій будинок. Але я народився та виріс тут і не збираюся переїжджати.
Щодня його дедалі більше непокоїть біль у коліні. Міхай Федорович боїться, що колись не зможе збирати відходи, і його невеликий дохід зникне. Він переймається й про собак: хто забере для них недоїдки з дитсадка, якщо він буде не в змозі?
— Доведеться звернутися в комунальні служби, — каже він, і з виразу обличчя видно, що цій перспективі не надто радий.
Коли ми попросили оцінити ситуацію з відходами в Молдові, дідусик посумнішав. Каже, що розчарований необізнаністю оточення й тим, як погано працює інфраструктура з вивезення сміття: «Десь баки для роздільного збору, а десь усе в одну купу». Він не може зійти з дива, чому держава не організовує систему управління відходами, як у Європі.
Ми закінчували зйомку. Колега ловила в об’єктив камери цікаві деталі в дворі. Дружелюбне цуценя ставало на задні лапи, намагаючися привернути увагу. Мішки з поліетиленовим сміттям терпляче чекали миті, коли їх здадуть на переробку. А дідусь Міхай почав готуватися до «вечірньої зміни», щоби піти на збір нового «урожаю» відходів.
— Як я можу не знати, це-бо не секрет! — лише посміявся він у відповідь.
Нас вразило, як багато переговорів цей літній чоловік провадить протягом дня: то телефонує компаніям з утилізації, то спілкується з працівниками магазинів, то домовляється з адміністрацією дитсадка, то дізнається про зміни правил у пунктах збору в регіоні... І все це без Інтернету й мобільного зв’язку!
— Зараз складний час, — зітхнув старий. І показав на масштабне будівництво, що розвернулося в кількох десятках метрів від паркану:
— Один тип будує багатоповерхівку та хоче, щоби я продав свій будинок. Але я народився та виріс тут і не збираюся переїжджати.
Щодня його дедалі більше непокоїть біль у коліні. Міхай Федорович боїться, що колись не зможе збирати відходи, і його невеликий дохід зникне. Він переймається й про собак: хто забере для них недоїдки з дитсадка, якщо він буде не в змозі?
— Доведеться звернутися в комунальні служби, — каже він, і з виразу обличчя видно, що цій перспективі не надто радий.
Коли ми попросили оцінити ситуацію з відходами в Молдові, дідусик посумнішав. Каже, що розчарований необізнаністю оточення й тим, як погано працює інфраструктура з вивезення сміття: «Десь баки для роздільного збору, а десь усе в одну купу». Він не може зійти з дива, чому держава не організовує систему управління відходами, як у Європі.
Ми закінчували зйомку. Колега ловила в об’єктив камери цікаві деталі в дворі. Дружелюбне цуценя ставало на задні лапи, намагаючися привернути увагу. Мішки з поліетиленовим сміттям терпляче чекали миті, коли їх здадуть на переробку. А дідусь Міхай почав готуватися до «вечірньої зміни», щоби піти на збір нового «урожаю» відходів.
Михай Федорович у своєму дворі